Коли ми говоримо про творчість Миколи Куліша, то в пам’яті відразу виринає: він був письменником «розстріляного відродження».
Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом..
Щезали здебільшого вночі. А вдень розповзались тривожні чутки про підступні акції «ворогів народу». Отак близько 500 українських письменників потрапили у місця «не столь отдалённые», де не те що писати , а й думати заборонялось під страхом смертної кари , де невтомні жорна репресивних органів перемелювали мільйони: нашу надію, наше майбутнє, нашу культурну еліту.
Якщо ж проаналізувати розвиток українського театру початку XX ст., то Микола Куліш – це одна з найтрагічніших постатей в українській драматургії: він прожив усього 45 років, а на творчість доля відвела йому лише 10 років.
Три з чотирьох шедеврів Куліша – «Народній Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933) – послужили драматургічним матеріалом для вершинних режисерських творів Леся Курбаса і його театру «Березіль», що вивели український театр на рівень кращих сучасних театрів світу. Четверта неперевершена драма Куліша «Патетична соната» (1930) з величезною втратою для Курбаса, «Березоля» і всього українського театру була заборонена. Знайомлячись з життєвим шляхом Миколи Куліша не можна не помітити його бажання до навчання, до літературного творіння ще з періоду перебування в Олешках у гімназії. Юнак продовжує писати і протягом кривавих років Першої світової війни та в урагані революційних подій на Україні. З 1921 року М.Куліш віддано працює на адміністративних посадах в галузі освіти та «закладає українські школи, дитячі притулки і садки та складає власний український буквар «Первинка». Переїзд до Харкова 1925 року, де він потрапив до центру духовно-творчого буття, і під впливом «харківської еліти» дали змогу молодому письменникові розвинутися по-справжньому. На жаль, часи не сприяли обдарованим митцям. Почалися розгроми української культурної верхівки, утиски, самогубства товаришів і їхні арешти. Микола Куліш аж до свого арешту 3 листопада 1937 року продовжує писати. Ні одна з його п’єс з 1930 року «не була допущена ні до вистав, ні до друку, а їхні рукописи, як і інших п’єс Куліша, загинули під час війни. Останні дві драми Куліш писав уже після арешту режисера Курбаса і розгрому його театру «Березоля», викинутий з партії, буквально самотній, без заробітку, зате під постійним доглядом шпигунів НКВД. За приналежність до неіснуючої терористичної організації Куліша засудили на 10 років концтаборів і відправили на Соловки, а його «родину брутально викинули із помешкання, так що дружина і двоє дітей кілька днів жили і спали буквально на вулиці». Розстріляли Миколу Куліша З листопада 1937 року разом з іншими представниками української інтелігенції в лісі під Сандармохом (Карелія).
Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму – я жив!
До вашої уваги пропонується перегляд відео за посиланням: